На чемпіонаті світу з водного поло серед ветеранів команда львівського «Динамо» (45 років і старші) посіла шосте місце. Такий результат головний тренер нашої команди Ігор Зінкевич вважає посереднім, адже до італійського Річчоне «динамівці» їхали за медалями. Повернувшись до рідного Львова, Ігор Ілліч охоче поспілкувався з кореспондентом Вголосу.
Ігоре Іллічу, як оціните виступ львівського «Динамо» на клубному чемпіонаті світу?
Головне, що ми приїхали живі та здорові (сміється). Зізнаюся, коли їхали до Італії, розраховували на те, що будемо у призерах. У чвертьфіналі потрапили на сильну італійську команду. На їхній стороні була велика симпатія з боку арбітрів. Це і вплинуло на підсумковий результат.
У нас в команді було троє лідерів: Вадим Скуратов, Вадим Кебало та Олексій Єгоров. У чвертьфіналі Скуратова вилучили вже у другому періоді. Загалом, судді «дивували» на тільки з нами. У категорії 35+ росіяни завдяки суддям програли бразильцям і наступного дня їм помстилися. У матчах нижньої сітки вони зустрілися зі своїми земляками. Чотири періоди та два додаткових команди зіграли без забитих голів, а у серії пенальті також не забивали. Вони влаштували справжній цирк, від якого судді були в паніці. Гра йшла півтори години, а рахунок був 0:0. Зі свого досвіду скажу, що у водному поло такий рахунок є нереальним. Тоді головний суддя примусово зупинив гру і жеребом визначив яка команда перемогла у матчі. Зізнаюся, такого протесту ще не бачив.
Розумію, що суддівські помилки є і будуть. Утім, коли вони помиляються тільки в одну сторону, це занадто. З італійцями ми вели з рахунком 9:7, мали вихід сам на сам, однак не забили. А додатковий час ми провалили. Нас не вистачило фізично, адже середній вік нашої команди 52 роки.
У груповому турнірі ви програли майбутньому чемпіону – команді з Сан-Франциско.
Потужна команда. Усі гравці 190 – 200 см росту. У цій грі спочатку я не виставив Вадима Кебала, адже він був після перелому пальця. А коли Вадим ввійшов у гру, ми нічим не поступалися супернику. Третій та четвертий період ми зіграли з ними внічию. Загалом, ми поставили завдання зайняти друге місце в групі. Наша тактика спрацювала. Не було важливо з якого місце виходити до чвертьфіналу, адже в суперники випадали італійські команди приблизно одного ж рівня. Поразка у чвертьфіналі трохи лежить на душі. Ми зібрали хороший склад, тому хотілося більшого.
Про рівень турніру усе зрозуміло. Як сама організація клубного чемпіонату світу?
У центрі Річчоне був парад. Коли на вулиці вишикувалися усі команди, я був здивований. У різних вікових категоріях виступало 114 ватерпольних команд. Окрім цього були змагання ветеранів серед плавців та стрибунів у воду. Не забуду як 70-річний дідусь робив сальто із вишки. Подивитися на це було чимало бажаючих. Усі аплодували стоячи.А проблемою організаторів було те, що свистки з одного басейну було чути в інший. Через це виникали непорозуміння. Попри це, змагання було організовано на високому рівні.
Звернув увагу на те, що в Річчоне багато українців. Дівчата та хлопці з України, які працюють в басейнах, вболівали за нас. Їх там можна зустріти усюди: в кожному кафе чи ресторані. В Річчоне українську чути більше, аніж на східній Україні. Що цікаво, ніхто з них не хоче повертатися на Україну.
Окрім спортивної складової, поїздка мала, мабуть, ще й екскурсійний характер.
Річчоне – курортне містечко. Там одні готелі. А Рим по-справжньому здивував, місто шикарне. Його вартує побачити. Були також у Венеції та Флоренції. Слово, і від чемпіонату, і від Італії отримав масу задоволення. В цій країні був уже багато разів, однак тоді бачив тільки готель та басейн. Цього разу усе відбулося за іншим сценарієм (сміється).
Богдан Пастернак
«Асоціація ветеранів спорту України» 