Володимир Мартинов святкує ювілей

Науковці, дослідники та статистики баскетболу через розбіжності у підсумках чемпіонатів України досі не можуть вирахувати, хто з чоловіків найбільше разів піднімався на найвищий щабель цих змагань. Зробимо це за них. Рекорд, і не тільки цей,  однозначно, належить гравцю київського «Будівельника» 60-80-их років минулого століття Володимиру Мартинову – 11 разів! Саме стільки відповідних дипломів зберігає цей гравець у своєму архіві разом з вирізками з газет та журналів (ціла валіза), які дбайливо тримає для нащадків. Крім того, Володимир утримує за собою рекорд серед асів по перебуванню у складі київського «Будівельника»  – 17 років!

Вперше з ними вийшов на майданчик 1966 року, коли він, 18-річним довготелесим парубком лише після року стажування заграв у Київському інституті фізкультури, отже, і у команді, яка вже п‘ять років носила назву «Будівельник».

У відомих щоденниках головног

о тренера Володимира Олексійовича Шаблінського, відкритим завдяки дослідникам, саме тоді з‘явився такий запис: «Сьогодні мої пошуки довготелесих, за що мене нещадно критикують, дали ще один позитивний результат. Після дзвонику з Маріуполя від тренера команди «Азов» Олександра Олійника перед моїми очима опинився білобрисий хлопчина Володя Мартинов зростом 195 см (думаю, що ще додасть кілька сантиметрів). Він хоч і худий, але ладно скроєний, А, головне, непогано володіє м‘ячем. Відчувається, що з ним вже працювали. Це саме те, на що я завжди націлюю тренерів. У команді майстрів немає змоги займатись «подвійним кроком». Думаю, він одразу увіллється до складу, посуне когось із 30-річних».

Зараз важко сказати, кого саме посунув Володимир, бо в «тата» завжди існувала «довга лава» запасних і відмінно працювала теорія «планових замін», викликана «зонним пресингом», що тягнуло за собою масу фолів. Мартинов  поступово, знаючи, що обраний найкращою командою Радянського Союзу, набирав потужності, даючи відпочивати як центровим, так і захисникам, не порушуючи настанов тренера, приносячи кожної гри свої скромні 10-12 очок.

Він не знітився, коли поруч були такі аси, як М.Баглей, А.Вальтін, Ю.Виставкін, В.Гладун, В.Ков‘янов, В.Стремоухов. Ні пізніше поруч із С.Коваленком, А.Поливодою, О.Сальниковим, Г.Чечурою, О.Шальневим. І вже як досвідчений товариш асистував спочатку Р.Рижику, В.Рижову, потім    молодим та раннім О.Білостінному, О.Волкову, В.Ткаченку, О.Шевченку. Ціле сузір‘я видатних імен, відомих усьому світові, а серед них незмінний – «довготелесий та білобрисий» Володимир Мартинов, який, як і передбачав В.Шаблінський, доріс до 197 см.

Мені пам‘ятний кожен із названих тут легендарних гравців, – каже нині 70-річний ветеран українського  баскетболу. – Усі мали свій власний стиль, почерк, звички, за що і входили до збірної СРСР. Як би я виглядав поруч із ними, аби втрачав м‘яч, не влучав у кільце, не підстраховував?

Не менша заслуга Володимира Мартинова і поза баскетбольним майданчиком. Саме йому належить ідея забрати до Києва із його рідного Маріуполя Наталку Назембло, зростом 185 см, яку вчитель фізвиховання Медичного училища «непотрібне змушував займатись легкою атлетикою».

Ще сам, 18-річним юнаком, не закріпившись в основі «Будівельника», він порадив тренеру Спортінтернату і київських динамівок Володимиру Степановичу Заморському звернути увагу на 15-річну дівчину, яка, на його думку, «створена саме для баскетболу».

Вже наступного дня тренер-пошуківець був у місті над морем. А наступного – вдома, де поруч із чотирма ліжками з‘явилося п‘яте. Ще через кілька років, ступаючи наче по щаблях долі, дівчина, тепер вже Наталка Климова,стає «бронзовим» призером Спартакіади народів СРСР, а там у складі збірної СРСР спочатку чемпіонкою Європи серед юніорок, дорослих (тричі), світу (двічі), Олімпійських ігор. Дев‘ять років – такий шлях дівчини, яка «непотрібне стрибала»  на легкоатлетичних доріжках до найвищого титулу у світі.

Чи не це бачення перспектив вирішило подальшу долю Володимира Мартинова, коли він вирішив дати дорогу молодим, полишити виступи на найвищому рівні. Його призначають на найвищу державну посаду  у баскетболі –  головного тренера Міністерства молоді та спорту.

Це  згодом привело на практичну роботу. Разом із Володимиром Рижовим, Володимиром Ков‘яновим він на чолі жіночої збірної України, яка, продираючись через численні кваліфікаційні турніри, 1995 року виборола звання чемпіонок Європи.  Маючи «квиток» на ХХІУ Олімпійські ігри, не менш успішно долали суперниць і тут. Проте вище четвертого місця вихованки цих тренерів-новаторів не піднялися. Досі це найкращі показники українського жіночого баскетболу.

«А чи не випробувати долю самому?» – замислюється Володимир Олександрович Мартинов у розпалі піднесення в Україні ветеранського руху.

І що б ви думали? 2013 року у Салоніках (Греція) В.Мартинов у віці 65+ стає чемпіоном світу, в 2014- у Остраві (Чехія)-чемпіоном Європи, 2017 року у хорватському місті Пула із 70-річними він знову чемпіон Європи.

Федерація баскетболу України, Спілка ветеранів баскетболу України  палко вітає ювіляра і бажає йому подальших успіхів в його діяльності, міцного здоров‘я, великого особистого щастя та нових спортивних досягнень.

Advertisements
Опубліковано у Баскетбол. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s